Що таке гендер і гендерна політика?

Ніщо так не спотворює нашого мислення, як недодумані думки. Особливо це помітно у відношенні гендерної проблематики.

Відповідно до Якоба Беме “андрогін” був споконвічним станом людської ідентичності, і тільки гріхопадіння поділило світ на дві статі. Якби не сталося падіння, ми насолоджувалися б повнотою нерозділеного буття.

Першо-Адам був чоловіком і жінкою одночасно. Падіння призвело до появи Адама та Єви.

Так з’явився розподіл людства на чоловіків і жінок — біологічна стать.

Однак падіння, що сталося один раз, не закінчилося. Падіння продовжується. Це проявляється у тому, що відбувається подальша диференціація людського роду на статевій основі.

Найбільш відома диференціація самої статі — це поділ за сексуальною орієнтацією у відношенні статі: на гомосексуалістів і гетеросексуалістів – психологічна стать.

Такий поділ остаточно оформилося у ХХ столітті у правовому змісті — як легалізоване в законодавствах багатьох держав рівність прав психологічних статей.

Наступна диференціація була описана у 1994 році як метросексуальність і ретросексуальність — культурна стать.

Приведемо цитату з Вікіпедії: “Метросексуал (англ. Metrosexual) — термін, введений у 1994 році (разом з іменником “метросексуальність”) британським журналістом Марком Сімпсоном для позначення сучасних чоловіків будь-якої сексуальної орієнтації, що мають яскраво виражений эстетический смак і що тратяь часом багато часу і грошей на удосконалювання свого зовнішнього вигляду і способу життя.

Термін “метросексуал” — протилежність термінові “мачо”. Метросексуали — шанувальники усього витонченого, прекрасного, піклуються про свою зовнішність, відвідують косметичні салони, додержуються моди.

У XIX столітті схожий культурний феномен буввідомийпідназвою денді. Пізніше з’явився ідеологічно противоположенный термін — “ретросексуал”, чоловік, що дотримується традиційних поглядів на відносини з жінками і чоловічою манерою вдягатися…

Найбільш відомі метросексуалы: Дэвід Бекхэм, Брэд Пітт…

МаркСімпсон. “Here come the mirror men”. The Independent (Лондон), стор.22 (15 листопада 1994).”

Оскільки термін “метросексуал” Марка Сімпсона був введений описово, поза теоретичною концепцією, то цей термін виявився недодуманим, спірним, і з цієї причини привабливим для дискусій.

Насамперед, Сімпсон протиставляє “гетеросексуала” і “метросексуала”, що у принципі не дуалістичні. Але головна проблема складається у онтологічній несамостійності поняття “метросексуал”.

У цьому саме і складається некритичне відношення сучасної постмодерністської теорії до нових термінів — вони вводяться, але концептуально-онтологічно не завжди осмислюються.

Давайте обдумаємо, тобто додумаємо далі, проробимо замість Марка Сімпсона його роботу.

“Метросексуал” означає сексуал з метрополії – з великого міста. Метросексуал — явище не просто сексуальної культури, але споживчої сексуальної культури.

“Метросексуал” — у культурному плані гнучкий сексуал, що у боротьбі за визнання в споживацькому світі використовує не тільки культуру своєї статі, але і культуру дуалістичної статі.

Тобто метросексуал це сексуал (носій своєї статі), що у социо-культурной дійсності може приймати на себе ті або інші функції й ознаки дуалйстичного сексуала (носія іншої статі).

При такому розумінні припустимо говорити про жінок-метросексуалах, які переймають на себе функції й ознаки дуалістичного сексуала, тобто чоловіка.

Це “мужні”, але не обов’язково чоловікоподібні жінки або лесбіянки. Це активні в соціальному плані жінки, що біологічно є жінками, виглядають як жінки з погляду поводження, одягу і т.д., можуть мати будь-яку сексуальну орієнтацію, однак по своїй соціальній ролі (бізнес-леді, політики і т.д.) вони являють собою метросексуалів як таких, хто в боротьбі за визнання прагне в соціо-культурному житті до своєї дуалістичності — чоловічому социо-культурному змістові.

Юлія Тимошенко — такий самийметросексуал, як і Девід Бекхем.

Таким чином ми маємо справу з диференційованою онтологією статевого розходження — спочатку по первинним і вторинним статевим ознакам на чоловіків і жінок (біологічна стать), потім по психо-сексуальній орієнтації на гомосексуалістів і гетеросексуалістів (психологічна стать), потім по культурній орієнтації на метросексуалов і ретросексуалов (культурна стать).

При цьому ми повинні помітити, що дана диференціація дозволяє в реальному життєвому прояві зберігати, як виключення, своє відсилання до онтологическої тотожності андрогіна: у біологічному полі це буде гермафродит, у психологічному полі це буде бисексуал, а в культурному полі це буде асексуал.

У зв’язку з відривом статевих розходжень від іманентних біологічних основ, тобто, оскільки психологічна і культурна стать не задані имманентно, а вибираються нами довільно, у 1955 році сексолог Джон Надь увів поняття гендера.

Попереднє знайомство з тим, що під гендером розуміють західні суспільствознавці й американські феміністки, а також що часто повторюють їхні ідеї українські викладачі вищих навчальних закладів і їхні студенти, змушує нас констатувати ситуацію крайнього хаосу в мисленні про гендере.

На сьогоднішній день навряд чи знайдеться ще одне поняття, у відношенні якого існувало б стільки плутанини і непорозумінь, як у відношенні поняття “гендер”.

Оскільки ми вже сьогодні безпосередньо змушені займатися гендерною політикою, то нерозуміння того, що таке гендер, дуже сильно спотворює політику взагалі і робить будь-яку гендерную політику на основі плутаного розуміння — неефективною.

Щоб зрозуміти гендер, необхідно запропонувати концепцію гендера, що була б не просто відмінною від концепції статі, але більш фундаментальною й універсальною.

Тобто необхідно побудувати гендерну онтологію як більш фундаментальну стосовно традиційної онтології статі.

Тут ми запропонуємо концептуальну онтологію гендера, що дозволить формувати концептуально гендерну політику.

Проблемою будь-якої онтології є — що вважати підставою: саме властиві характеристики або концептуальні.

В онтології статі вважається, що раз підстави диференціації людського роду (первинні і вторинні статеві ознаки) іманентні, тобто задані на біологічному рівні, то це і є підставою для базового розрізнення всіх інших статевих диференціацій.

В онтології гендера ми маємо справу з іншим підходом — лише концептуально сконструйовані критерії розходження (критерії вільного вибору) є підставою загальної диференціації, що розглядає іманентну диференціацію статі як окремий випадок.

З нерозуміння концептуальної природи гендера виникають багато помилок — “гендер як сконструйована стать”, “гендерна рівність” і ін.

Коли ми традиційно говоримо, що гендер це “соціальна стать” або “соціально сконструйована стать”, то це не зовсім вірно.

Гендер — соціально сконструйований кластер, зі статтю у своїй основініяк не пов’язаний. Гендер зв’язаний зі статтю лише як з приватним випадком самого гендера. Але стать не належить до онтології гендера.

Тобто ми розуміємо стать з гендера, а не гендер зі статі. Сконструювати гендер, тобто провести гендеризацію, це означає концептуально задати набір критеріїв, за якими виробляється гендерне розрізнення.

Тут у нас вибір: використовувати вузьке розуміння гендера — в іманентній онтології статі, або широке розуміння гендера — як будь-який кластер, критерії якого не залежать від статі.

Широке розуміння гендера припускає не тільки бінарні, але й одинарні гендеры: наприклад, “діти”, “пенсіонери”, “інваліди”, “студенти” і ін.

При цьому стать — окремий випадок гендера (статевагендеризація), де набір критеріїв гендеризації заданий у трьох розходженнях:

1) біологічним статевимрозходженням (чоловік-жінка-гермафродит),

2) психо-сексуальної орієнтаціїстаті (гомосексуал—гетеросексуал—бісексуал),

3) культурною орієнтацією статі (метросексуал—ретросексуал—асексуал).

Як бінарні, так і одинарні гендери припускають взаємне концептуальне бачення (наприклад, “діти” описуються через “дорослих” і навпаки, “чоловіки” через “жінок” і навпаки і т.д.)

Активний і пасивний гендери — окремий випадок екзистенціальної гендеризації. Активний або пасивний гендер це люди з активною або пасивною соціальною позицією.

Оскільки в активний і в пасивний гендер “входять” різні представники онтології статі, то така гендеризація не збігається ні з біологічною статтю, ні з психологічною статтю, ні з культурною статтю.

Відношення статі і гендера описується в подвійній онтології у виді матриці відносин: 1) типи в онтології статі; 2) кластери в онтології гендера.

Поки ми говоримо про поле, ми повинні неминуче говорити про правову рівність статей, що теоретично і институційно описується і досягається в політиці.

Коли ми говоримо про гендер, то непро яку рівність гендерів мови йти не може в принципі.

Якщо ми говоримо про рівність прав двох кластерів, то ми спочатку неправильно задали принцип кластеризації, тобто включили в перелік критеріїв гендеризації “рівність прав” як помилковий критерій.

Ніяка політика не зможе зрівняти права гендерів “діти” і “дорослі”, але вона може компенсувати нерівність їхніх прав.

Звідси ми повинні говорити про динамічнукластеризаціюгендерів, тобто про таке розрізнення кластерів-гендерів, критерії яких завжди є постійно корегуючими так, що кластери ніколи не збігаються, і їхньої рівності немає ні за яким критерієм.

Динамічна генедеризація означає, що зрівненнягендерів за якими-небудь критеріями, змушує нас у той самий момент вилучати ці критерії з процесу гендеризації.

Тобто якщо за деякими старими критеріями розрізнення гендерів ми у соціально-політичному плані одержуємо рівність, то в той же момент ми вилучаємо ці критерії з переліку, на підставі якого гендеризація вироблялася.

Далі гендеризація відбувається лише за рахунок тих критеріїв, де не досягнута соціально-політична рівність кластерів-гендерів.

Звідси динамічна гендеризація припускає розподіл критеріїв на ті що зрівнюють, котрі вилучаються з переліку критеріїв гендеризації, і на ті що кластеризують.

Тим самим гендерна політика це політика компенсації прав гендерів за кожним із кластеризуючих критеріїв з погляду наших уявлень про справедливість, а не про рівність.

Політична компенсація прав гендера “пенсіонери” не дозволяє їм одержати рівність з гендером “працюючі”, але дозволяє одержати правову компенсацію за критеріями

1) одержання пенсії,

2) збереження мобільності,

3) активна участь у політичному житті і т.д., що породжує відношення всього суспільства до цієї компенсації як відчуття справедливості.

От така концепція може бути основою гендерной політики.

Автор Сергій Дацюк

Leave a Reply